Науковці переосмислюють вплив тривалості сну на здоров’я: новий підхід до індивідуального відпочинку.

Нещо­дав­нє дослі­дже­н­ня кидає виклик уста­ле­ним уяв­ле­н­ням про «нор­маль­ну» три­ва­лість сну та її вплив на здоров’я люди­ни. Вче­ні про­по­ну­ють пере­о­сми­сли­ти уні­вер­саль­ні стан­дар­ти й роз­гля­ну­ти можли­вість пер­со­на­лі­зо­ва­них реко­мен­да­цій щодо сну — від­по­від­но до біо­ри­тмів, спосо­бу жит­тя та фізіо­ло­гії кон­кре­тної люди­ни.

У тиші природи — відповідь на вічні запитання.

Втім, як пока­зує досвід не лише нау­ки, а й осо­би­стих рефле­ксій, час, про­ве­де­ний у спо­кої, нао­дин­ці з при­ро­дою, від­кри­ває нові гори­зон­ти вну­трі­шньо­го від­чу­т­тя бла­го­по­луч­чя.

«Чуде­сний спо­кій огор­нув мою душу — як ті солод­кі весня­ні ран­ки, які я спо­гля­даю всім сер­цем. Я щасли­вий, мій доро­гий дру­же, зану­ре­ний у гли­бо­ке від­чу­т­тя тихої при­су­тно­сті. Забу­ваю про всі тур­бо­ти та кло­по­ти, від­да­ю­чись усьо­му, що мене ото­чує», — так опи­сує автор свій вну­трі­шній стан серед при­ро­ди.

У цій тиші, серед дерев і струм­ків, дум­ки ста­ють чисті­ши­ми, а від­чу­т­тя — глиб­ши­ми. Хтось втра­чає зда­тність до фізи­чної пра­ці, але водно­час від­кри­ває у собі нові гра­ні твор­чо­сті, від­чу­ває себе митцем — не зав­дя­ки техні­ці, а через гли­бо­ку емо­цій­ну напов­не­ність.

Коли про­мі­н­ня полу­ден­но­го сон­ця про­ни­зує вер­хів­ки густо­го листя, а нав­ко­ло зді­йма­є­ться лег­кий сер­па­нок, дум­ки тіка­ють від буден­но­сті. У висо­кій тра­ві, біля дзюр­ко­тли­во­го струм­ка, люди­на стає свід­ком малень­ко­го все­сві­ту, що живе серед сте­бел — з його кома­ха­ми, зву­ка­ми й бар­ва­ми. Тут, у гар­мо­нії з при­ро­дою, вини­кає від­чу­т­тя при­су­тно­сті Все­ви­шньо­го, любо­ві, що огор­тає кожно­го.

«Коли ж тем­ря­ва зату­ма­нює очі, а небо й зем­ля наче зли­ва­ю­ться в одне з моєю душею — тоді я мрію: о, якби я міг пере­да­ти все це на папе­рі! Щоб кожне сло­во було дзер­ка­лом моєї душі, як моя душа — дзер­ка­лом Божо­го заду­му», — зізна­є­ться автор у листі до дру­га.

І хоча ці пере­жи­ва­н­ня над­то силь­ні для слаб­кої люд­ської при­ро­ди, саме вони дару­ють справ­жнє розу­мі­н­ня гар­мо­нії та тиші, якої так бра­кує в суча­сно­му сві­ті.